tag:blogger.com,1999:blog-52054300036836682024-03-19T12:20:13.239-07:00 jlbliDistelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.comBlogger57125tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-2394081894822408922020-02-26T04:31:00.002-08:002020-02-26T04:31:57.490-08:00<div dir="ltr" style="text-align: left;" trbidi="on">
<br />
<br />
Господи, как я устала.<br />
<br />
Как я устала, Боже.<br />
<br />
Снова одно и то же.<br />
<br />
Мне сказали, что надо быть проще<br />
<br />
И по возможности веселей.<br />
<br />
Я смотрю за окно. У меня за окном роща.<br />
<br />
И никого из людей.<br />
<br />
Я восстав ото сна<br />
<br />
осенив (конечно, от слова "осень")<br />
<br />
себя крестным знамением<br />
<br />
Говорю едва слышно «Боже.<br />
<br />
Когда весна?»<br />
<br />
А потом понимаю.<br />
<br />
А с чего я взяла,<br />
<br />
что она вообще состоится.<br />
<br />
И может быть эта осень —<br />
<br />
последнее что может со мной случиться.<br />
<br />
И, может быть, этот без повода детский плач<br />
<br />
(проверка меня «на мать») —<br />
<br />
Последнее что услышу.<br />
<br />
И что мне дано понять.<br />
<br />
И я начинаю жить, чувствовать жизнь заново.<br />
<br />
Пою «Изумрудный город»<br />
<br />
голосами Клары Румяновой.<br />
<br />
И это дает мне призрачную надежду.<br />
<br />
Я беру и развешиваю постиранную одежду.<br />
<br />
Сгребаю в одну коробку и кубики, и посудки.<br />
<br />
И снова<br />
<br />
меня хватает<br />
<br />
ещё на одни сутки.<br />
<br />
Автор: Александра Ардова.<br />
<br /></div>
Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-65536024911243499202017-08-27T23:15:00.000-07:002017-08-27T23:15:37.171-07:00Про карму. Коли трапляється щось погане або неприємне, то кажуть "така в
тебе карма". Погоджуюсь. Та треба чітко розуміти, що карма - це причина
і результат. Пр<span class="text_exposed_show">ойшовши вогонь, воду та
мідні труби, можу сказати, що те на чому треба концентруватися, не
наслідки, які ми пожинаємо, а причини, які сіємо. Нехай нашою кармою
буде те, коли ми плекаємо в собі добре серце, коли утримуємося від того,
щоб чинити погано та від жорстокості, захищаємо тих, хто на це
потребує, практикуємо щедрість, не відповідаємо злим на зле,
підтримуємо, а не пригнічуємо, створюємо, а не руйнуємо. Коли в житті
все складається добре, це не привід для зухвалості, це ознака того, що
хороша карма вичерпується. І це тільки привід для того, щоб і надалі
творити добрі дії в сприятливих умовах. Хороша карма це не тоді, коли
все добре. Хороша карма це мати добре серце та відкритий розум. Давно
хотіла про це сказати.</span><br />
<span class="text_exposed_show">(c) Ольга Корнюшина </span>Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-15146259510731197102017-08-22T00:34:00.000-07:002017-08-22T00:34:00.012-07:00+ + + <br />
Осені ще немає, <br /> але він її розпізнає<br /> за нитками туману в серпневій ріці.<span class="text_exposed_show"><br /> На світанку, напружуючи кругле око своє,<br /> він бачить сонце, схоже на мед в молоці. </span><br />
<div class="text_exposed_show">
<br />
І думає: час залишати басейн цієї ріки<br /> й вибиратися з насиджених очеретів<br /> на Південь, де тьмяніють сухі часники,<br /> і пахне зібраною пшеницею від портів.<br />
<br />
Ще кілька ночей на плесах, кілька днів,<br /> і рушати на Південь за вигинами русла,<br /> за спинами неповоротких линів,<br /> за річкою, якою б довгою вона не була.<br />
<br />
Зранку він упізнає вітряний потік,<br /> ловить його своїм качиним крилом,<br /> і повітря несе його над найріднішою з рік, <br /> над чужим обійстям, над чиїмось житлом.<br />
<br />
І внизу під ним лежать степові міста,<br /> і мости під ним поєднують пустоту,<br /> і йому так щемко, що коли в нього й була мета,<br /> він уже встиг забути свою мету.<br />
<br />
Внизу під ним лежать станції та хутори,<br /> до нього підіймають голови пастухи,<br /> і дух стиглих полів здіймається догори,<br /> щоби ним дихали перелітні птахи. <br />
<br />
І вгорі над ним росте південний циклон,<br /> і шум дощу йому видається заголосним. <br /> І по ліве його крило виокремлюється кордон,<br /> і теж тягнеться на Південь, слідом за ним. <br />
<br />
Він знає, що повернеться сюди аж навесні,<br /> а до весни тут буде лежати сніг,<br /> знає, що морози будуть люті, а дощі – рясні,<br /> і що вже тепер слід думати про нічліг,<br />
<br />
знає, що не він обирав собі цей маршрут,<br /> вздовж якого палять багаття на берегах,<br /> і найбільше йому б хотілось лишитись на зиму тут,<br /> в цих зазимках, в цих сутінках і снігах,<br />
<br />
при цій ріці, де незабаром стане зима, <br /> в цій країні, якій не вистачає тепла,<br /> яка не може зігріти себе сама,<br /> в якої на повіках лежить ранкова імла.<br />
<br />
Але знає, що коли залишиться біля цієї води,<br /> навряд чи добуде тут до наступних жнив, <br /> скоріше за все не переживе холоди,<br /> і вб’є його саме те, що він найбільше любив. <br />
<br />
Вб’є повітря своїм грудневим свинцем,<br /> вб’є землі вистуджена мерзлота,<br /> і тепер ось перед його пташиним лицем<br /> стоїть його дорога,<br /> себто, його мета.<br />
<br />
І тому, що він мусить летіти звідсіль,<br /> тому, що він любить усе, що лишає тут,<br /> він тримається за свій простір з останніх сил,<br /> і з останніх сил тримається за свій маршрут.<br />
<br />
Тримається серцем за повітря густе,<br /> осіннє повітря щедрот і повітря втрат.<br />
<br />
Серця його і вистачає саме на те,<br /> щоби любити. <br /> Себто, щоби вернутись назад.<br />
<br />
(с) Жадан </div>
Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-75001748251382934262017-08-16T10:22:00.001-07:002017-08-16T10:22:32.202-07:00Главное принятие в жизни человека - это осознание, что на текущий момент он имеет лучшее из того, что заслужил.<br />
Он может проанализировать текущий момент и сделать что-то, чтобы было
лучше в будущем. Но нет смысла сожалеть о том, что могло бы быть. Не
могло. <br /> Мы имеем лучшее, к чему могли прийти.<br /> Лучшее. <br /> Есть смысл этому радоваться и подниматься выше.<br />
Это была Мысль дня от Лисы. <span class="_5mfr _47e3"><img alt="" class="img" height="16" role="presentation" src="https://www.facebook.com/images/emoji.php/v9/f28/1/16/1f352.png" width="16" /></span>Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-74859325311357240262017-06-08T23:23:00.002-07:002017-06-08T23:23:11.244-07:00<div style="text-align: center;">
... а буває, ідеш по світу,<br /> і проходить повз тебе людина<br /> так, неначе проносить квіти<br /> і тобі віддає половину...</div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjAeJban1Vqi6mZShiXTXC7PZEffH0oHNvqefLjol2fCsMTR_2mFGvYyOVwJMmawG4igeF61dWMOu5SGne1nSpRglrUrHZUpipWsL5fQeeqBHBghoT1P855Z33xWlSUCkACbt50rYzFxg/s1600/me.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="960" data-original-width="720" height="640" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjAeJban1Vqi6mZShiXTXC7PZEffH0oHNvqefLjol2fCsMTR_2mFGvYyOVwJMmawG4igeF61dWMOu5SGne1nSpRglrUrHZUpipWsL5fQeeqBHBghoT1P855Z33xWlSUCkACbt50rYzFxg/s640/me.jpg" width="480" /></a></div>
Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-38293745592963991912017-05-21T12:07:00.002-07:002017-05-21T12:07:36.139-07:00<b>І</b> жінка з чорним, як земля, волоссям,<br />
яку я знаю вже стільки років,<br />
живе собі, не переймаючись зовсім,<br />
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.<br />
<br />
Поміж заліза й гарячого листя,<br />
поміж стін і пташиних криків,<br />
поміж підземних русел, що переплелися,<br />
поміж усіх своїх снів і фріків. <br />
<br />
Вона ходить собі на стадіони й ринки,<br />
ховаючи в куртці телефон і флягу.<br />
І я готовий палити сусідські будинки,<br />
щоби вона звернула на мене увагу.<br />
<br />
Я готовий позбавити міста керування<br />
і на портвейн перетворювати озерну воду,<br />
лише б вона, згадуючи про моє існування,<br />
писала мені листи про життя і погоду.<br />
<br />
Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,<br />
лише б бути ближче до її ніжності й люті<br />
і слухати її постійні байки<br />
про те, з ким вона спить і кого вона любить.<br />
<br />
Я вигадаю нові літери та розділові знаки,<br />
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,<br />
щоби вона забувала про те, що могла знати,<br />
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.<br />
<br />
Небо за її вікнами буде холодне й зелене.<br />
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.<br />
Хай забуває про все. <br />
Хай забуває навіть про мене. <br />
Лише про мене хай забуває в останню чергу.<br />
<br />
Жадан Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-57376880463483059762017-05-05T11:34:00.000-07:002017-05-05T11:34:51.941-07:00 Я радо йду у твій полон,<br />
в зіниці звабливі і темні.<br />
Із човників твоїх долонь<br />
стікає сонця мед на мене.<br />
І виростає маєво густе,<br />
ростуть над нами дивні трави.<br />
І пахеш ти, як синій степ,<br />
омитий свіжими вітрами…<br />
А потім понесеш в очах,<br />
в зіницях<br />
радість невгасиму,<br />
що в травах<br />
травень нас звінчав,<br />
що дав нам сподівання сина.<br />
<br />
Ігор Калинець Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-61750125951252752882017-04-15T00:40:00.002-07:002017-04-15T00:40:59.686-07:00Однієї страсної п'ятниці відверто і нелукаво<br /> Задумаєшся про те, що для когось і ти є Голгофою.<br /> Зі всіма своїми мухами, тарганами і римським правом,<br /> Зі всіма своїми химерами, халепами і вічним неспокоєм.<br /> Душа бунтівна настільки, що, раптом, збереш дванадцять,<span class="text_exposed_show"><br /> Скажеш: "Ходімо!" - й рушать, довірливі, наче діти.<br /> І тільки один із них наважиться не озиратись,<br /> Щодня варитиме тобі каву і даруватиме квіти.<br /> І вмітиме відповісти на все, про що ти у собі й про себе,<br /> І, коли зірвешся на крик - пробачення лиш попросить. <br /> А ще після сну розправлятиме, зібгане з ночі, небо<br /> І підбиватиме хмарки, що пахнуть твоїм волоссям.<br /> Для нього твої пиріжки й борщі будуть завжди - як мамині.<br /> І штора у храмі не трісне, коли їх зовсім не буде.<br /> Бо він нізащо не зрівняє тебе із чужими жінками<br /> І йому нецікаво, що скажуть про тебе якісь там люди.<br /> Він ходитиме за тобою і ніколи не буде тінню,<br /> Носитиме передачі у твою вселенську самотність.<br /> І всю твою безгосподарність не охрестить і подумки лінню,<br /> А всі твої виверти сприйматиме як невідворотність.<br /> В нього може бути усе і не бути зовсім нічого,<br /> Він будувати може висотки, або витесувати хрести.<br /> Але він житиме мрією - бути для тебе Богом<br /> Лише задля власної віри, що Богом є тільки ти.<br /> І, як вірний адепт, такий - хоч в стіну горохом,<br /> Він не впаде в спокусу й до іншої не попроситься.<br /> Бо, згідно його особистої догми - ти сьогодні його Голгофа,<br /> В суботу в тебе похмілля, а в неділю ти - мироносиця.<br /> Він однаково тебе прийме: розімлілу, чи витомлену від праці,<br /> Щасливу, нещасну, заможну, чи зовсім бідну.<br /> І єдине, що його дратуватиме - це оті одинадцять,<br /> Що ніяк не поділять порівну тридцять срібних</span><br />
<span class="text_exposed_show">(c) Любов Бурак </span>Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-23505979921890084102017-02-12T11:34:00.002-08:002017-02-12T11:34:40.703-08:00Навсегда расстаемся с тобой, дружок,<br /> Нарисуй на бумаге простой кружок,<br /> Это буду я: ничего внутри.<br /> Посмотри на него, а потом сотриDistelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-10339716545822720972017-01-05T10:24:00.001-08:002017-01-05T10:24:19.260-08:00<div>
Только для очень малого числа людей духовные учения становятся
инструментом освобождения. Для подавляющего большинства они становятся
наркотиком: человек сидит все в той же тюрьме и видит сны о том, что он
освобождается или даже уже освободился. </div>
С таким сном в тюрьме не нужно никакой другой охраны: никто не станет освобождаться, если думает, что уже свободенDistelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-5821304164478507042016-12-19T03:08:00.001-08:002016-12-19T03:08:14.431-08:00Вона ніколи не ходить одна в кіно;<br /> вона припасла паперу і трохи клею,<br /> і от утеплила вчора собі вікно.<br /> Усе, що з нею було, було так давно,<br /> що ніби й було не з нею.<span class="text_exposed_show"><br /> Її ніхто не чекає в святкову ніч.<br /> Книжки і іграшки збилися пліч-о-пліч<br /> і дивляться з осудом з шаф у її кімнаті –<br /> вона удає, що не знає, у чому річ,<br /> вона прибере, покурить і ляже спати.<br /> Колись у неї був друг, а тепер нема.<br /> На диво вчасно прийшла цьогоріч зима,<br /> надворі сніг і у вікнах горять ялинки.<br /> І серед того вона настільки сама -<br /> хоч вий чи вилазь на стінку.<br /> І от годинник усе показав й пробив.<br /> За вікнами в небі районний салют як дешеві квіти.<br /> Їй теж, може, хочеться різних казкових див,<br /> вона б загадала собі, щоб він подзвонив,<br /> але мережа і без неї всю ніч забита.<br /> Тож вона лягає сама у ліжко для двох,<br /> замкнувши двері, закривши усі фіранки,<br /> сховавши себе від святкових чужих тривог.</span><br />
<div class="text_exposed_show">
<br />
І в тиху кімнату приходить змучений бог,<br /> шукаючи місця перепочити до ранку.<br /> І ті, що чекали дива, нервують – коли ж.<br /> І жлобські салюти ще десь вибухають досі.<br /> А бог сидить, невеличкий, як мудрий миш.<br /> І думає бог: “Як добре, що ти мовчиш,<br /> що спиш і нічьо не просиш”.<br />
<br />
Катерина Бабкіна 2011</div>
Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-23607635930300682202016-11-03T04:57:00.002-07:002016-11-03T04:57:22.120-07:00Зі смертю мами всі мої життєві орієнтири пішли прахом.<br />
Ось так і живу - бовтаюся в сансарі, як гівно в ополонці.<br />
І поки жодного шансу на просвітлення...Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-33802178936368948032016-10-18T00:01:00.001-07:002016-10-18T00:01:00.006-07:00Хорошая самооценка - это её полное отсутствие. Любая другая самооценка - плохая. И не важно, высокая она или низкая.<br />
Выход в безоценочное восприятие и потоковое<span class="text_exposed_show">
мышление начинается с самосозерцания, и наоборот. Оценочное мышление
берёт своё начало из самооценки, входящей сразу в несколько комплексов,
таких как "комплекс вины" "гиперответственность" "социальная рефлексия",
или "комплекс маленького человека", и других. Короче говоря, именно на
самооценке, и не важно какой, базируются все остальные психологические
проблемы. Именно поэтому в современном мире существует культ самооценки,
ибо управление и манипуляции массами и отдельными людьми производится
через их психологические проблемы и комплексы.</span><br />
<div class="text_exposed_show">
(с) Михаил Фомин</div>
Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-25223242047307645522016-10-17T01:13:00.002-07:002016-10-17T01:13:56.647-07:00КУРВА<br /> Коли щодень проживаєш так, що волосся стає сторчма,<br /> Погляд надвечір виблискує потойбічним неоновим жахом.<br /> Хочеться випити. Але... <br /> - Ти ж, курво - жінка! Тобі не пасує корчма!<span class="text_exposed_show"><br /> Ні, як антидепресант, ні, як снодійне. Взагалі, не пасує, нахер!<br /> Бо ти, курво - жінка! І поміж іншим: до сліз і до сентиментів - мати!<br /> Ти даруєш життя і до нього ще - купу речей хороших і різних.<br /> Ти повинна щодня, і над собою також, працювати і працювати<br /> До сьомого поту, падіння з ніг і мозолів наскрізних<br /> На руках, на душі, на серці. І на колінах - то від поклонів,<br /> Котрі битимеш в церкві, як пор'ядна ґаздиня галицька.<br /> Ти маєш носити хрестика, вишиванку і щиро вірити в забобони,<br /> Щоб раптом чогось непобожного з тобою, курво, не сталося.<br /> Ти маєш жити за приписами і чітко ходити по струночці,<br /> На всі замки зачиняти двері і щільно змикати штори із темним підбоєм.<br /> Бо ти, курво - жінка! І тобі не пасує, навіть, самій на вулиці,<br /> Тобі, взагалі-то, самій пасує виключно наодинці з собою.<br /> А взагалі-то: жінко, тобі не пасує геть нічого такого,<br /> Що не входить в шаблони, не вміщається в рамки й догмати.<br /> Все тому, що колись ти уклала угоду з Богом, <br /> Згідно котрої маєш терпіти і долю хрестиком вишивати.<br /> Радість - червоним, а решту життя - класично,<br /> Але, не так, щоб моторошно, лише світло-чорними переливами.<br /> Ти маєш , курво, бути, як приклад, і вірити оптимістично<br /> У те, що прірва - то вхід до раю. І ще й бути від цього щасливою.<br /> Ти маєш стриматись, витримати і ще все на собі тримати.<br /> Ти мусиш втриматись, якщо навіть, летиш до урвища.<br /> Відшукай соломинку! Ти ж до сліз і до сентиментів - мати.<br /> Бо ти, таки, жінко, і курва ще!<br /> *****<br /> Щось так надто по-галицьки ритуальні не замовкають круки,<br /> Крильми небо збивають над прірвою соматично-сонного міста.<br /> Все буде добре, коханий! Тільки втримай мене за руку,<br /> Коли соломинка не витримає і трісне...</span><br />
<span class="text_exposed_show">(c) Любов Бурак </span>Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-58598518966794993642016-10-05T05:22:00.002-07:002016-10-05T05:22:50.757-07:00<div style="text-align: center;">
<b>Тепла куртка на чорний шовк, черевики й шарф,<br /> зранку, бачиш, туман зійшов – повисів і розтав.<br /> Осінь гострить свої ножі, довгі, світлі, тонкі.<br /> Де ти зараз, скажи, скажи, хто ти тепер такий.<br /> На перехресті стоїть таксі, з вулиці голоси,<span class="text_exposed_show"><br /> розляглися на сонці пси, тихі великі пси.<br /> Пахне соком міських дерев, кволим швидким дощем,<br /> осінь тягне за кожен нерв, витягне кожен ще.<br /> Осінь тягне стебла ожин, протяги тягне в дім.<br /> Пам’ять робить тебе живим, робить тебе слабким.<br /> Всі, хто проріс у вогких полях, всі, хто тепер не тут<br /> в цих осяйних нескінченних днях попри тебе пройдуть.<br /> Все, що з тобою колись було, всі, що колись були,<br /> будуть боліти, як бите скло, ніби зблиски з імли<br /> будуть сіяти тобі вони – всіх їх побач, прийми.<br /> Осінь викочує кавуни, випускає дими,<br /> відпускає усі гріхи. І вигріваються,<br /> бачиш, під куртками, як птахи, наші серця, серця.</span></b></div>
<div class="text_exposed_show" style="text-align: center;">
<b> Катерина Бабкіна, 2015</b></div>
Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-9815039779166471122016-09-22T00:31:00.001-07:002016-09-22T00:31:11.825-07:00<div class="_5pbx userContent" data-ft="{"tn":"K"}" id="js_c2t">
<div style="text-align: center;">
<b>У каждого своя правда, которая зависит от кармы, обуславливающей его восприятие.</b></div>
<div style="text-align: center;">
<b> Калу Ринпоче</b></div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhj9mx0qKwgdaL68Xnkyb91mn3paNl_7F30TLav3mNVRkFq_9hI3gEDohS12a85ntFhzgdlSrGkfeoJfRqrbvZSCo3o2OtJcRG-igjRQWudzGEt8INXgXt2T3KP88nZNwn7WsdTEUNJsw/s1600/ecuador_096.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="426" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhj9mx0qKwgdaL68Xnkyb91mn3paNl_7F30TLav3mNVRkFq_9hI3gEDohS12a85ntFhzgdlSrGkfeoJfRqrbvZSCo3o2OtJcRG-igjRQWudzGEt8INXgXt2T3KP88nZNwn7WsdTEUNJsw/s640/ecuador_096.jpg" width="640" /></a></div>
</div>
Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-12877308660274375432016-09-20T02:56:00.003-07:002016-09-20T02:56:40.622-07:00Холоднеча. Кохана, чи чуєш яка холоднеча?<br /> "Смертний протяг", - сказала би Марта, а Марта знає сенс.<br /> Не врятує ніщо - ні мовчання, ні зустріч, ні втеча, -<br /> не врятує ніщо, бо у холод зникає все.<br />
<br />
<div class="text_exposed_show">
Хоч неначе й немає зими - ні заметів, ані заметілі.<br /> Холоднеча суха, мов запущений туберкульоз.<br /> Лиш на тілі відбитки одеж, що недавно безславно зотліли<br /> в намаганні згоріти. Можливо згоріти всерйоз.<br />
<br />
Проростає цибуля, і яблука в'януть потроху.<br /> Розсипається в прах великодній вінок на стіні.<br /> Допиваю вино, що бродило минулого року,<br /> і жбурляю пляшки за вікно, в неіснуючий сніг.<br />
<br />
Холодеча стерильна, і марно чекати предтечу.<br /> Ще Різдво не прийшло і, напевно, уже не прийде.<br /> Я ховаюсь в кімнатах, натягую шкури на плечі,<br /> та сховатись від цього, кохана, не можна ніде.<br />
<br />
Треба вбрати, кохана, ці шкури, поїджені міллю,<br /> і виходити з дому, і переступати поріг,<br /> і рушати на південь, у край, де ще є заметілі,<br /> щоб упасти обличчям у білий, незайманий сніг. (с) Іздрик</div>
Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-84606055098853817682016-08-30T03:41:00.001-07:002016-08-30T03:41:12.972-07:00Существование сводится к питанию, борьбе за территорию и размножению. <br /><br />Разнообразие мира определяется тем, чем и как существа питаются, каким образом умножают себя и что является их территорией.Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-9382524385141877782016-08-21T22:26:00.004-07:002016-08-21T22:27:03.771-07:00<div style="text-align: center;">
<b>літо довге. послухай, ми будемо жити вічно.<br /> абрикосів буде дедалі більше, і дика м’ята<br /> проростатиме крізь асфальт за містом, і чайки звичними<br /> колами над лиманом<span class="text_exposed_show"> щовечора будуть злітати.</span><br /><span class="text_exposed_show"> літо безкінечне. поглянь лише на яблука і на груші,</span><br /><span class="text_exposed_show"> не було стільки груш, говорять, з другої світової.</span><br /><span class="text_exposed_show"> море уночі приносить скельця, рожеві мушлі,</span><br /><span class="text_exposed_show"> ніби залишає привіти і натяки нам з тобою.</span><br /><span class="text_exposed_show"> літо кругле, ніби горіх, не віддасть завчасно </span><br /><span class="text_exposed_show"> таємниць своїх, - ніхто його не розколе.</span><br /><span class="text_exposed_show"> що нам з того, що груші знову вродили чомусь так рясно,</span><br /><span class="text_exposed_show"> ми ж з тобою – ні, не закінчимося ніколи.</span><br /><span class="text_exposed_show"> літо всюди. ніхто насправді нічого не обирає.</span><br /><span class="text_exposed_show"> все, що має – стається, все буде правильно, значить.</span><br /><span class="text_exposed_show"> літо добре. ми будемо вічно жити, я точно знаю.</span><br /><span class="text_exposed_show"></span><span class="text_exposed_show"> всі спасуться, мені сказали. усім пробачать.</span></b></div>
<div style="text-align: center;">
<b><span class="text_exposed_show">(c) Катя Бабкіна </span></b></div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgPqYXbdZIVyTuPSafIR0VypVhHSzNkJWQXZZ8iZCUE1aYi98NOpPTb23v_U5P7HcR_pkQCVevAj7sT4Zg4hBUarY1t3UlWGsQywSDjYVMuccYFluuEwWUZySILQZNAjhc9NBUB_cIY5Q/s1600/nUzTRcRWP7A.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="480" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgPqYXbdZIVyTuPSafIR0VypVhHSzNkJWQXZZ8iZCUE1aYi98NOpPTb23v_U5P7HcR_pkQCVevAj7sT4Zg4hBUarY1t3UlWGsQywSDjYVMuccYFluuEwWUZySILQZNAjhc9NBUB_cIY5Q/s640/nUzTRcRWP7A.jpg" width="640" /></a></div>
Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-34697877057287672402016-05-30T04:38:00.002-07:002016-05-30T04:38:33.328-07:00Сьогодні померла моя мама.<br />
Це сталося рівно рік тому.<br />
Я хотіла тут написати про те, якою вона була.<br />
Але поки не можу.<br />
Я не можу...Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-41158657007832769542016-05-26T03:39:00.001-07:002016-05-26T03:39:19.226-07:00Що б ти не робив - ти робиш себе.Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-3806988308990458652016-05-12T07:54:00.002-07:002016-05-12T07:54:51.748-07:00Друзі, ми більше не збираємо магнітики на холодильник.<br />
Уся колекція пішла з молотка.<br />
Залишилися найдорожчі.<br />
Ними чомусь виявилися два магніти з Берліну, золота фішка з Лас-Вегасу, Куала-Лумпур і Алушта.<br />
Зрештою, фортуна залишила найцікавіші, бо кожен з них символізує<br />
місто, де я хотіла б жити, <br />
місто, де я дуже прагну побувати,<br />
місто, де я була дуже щаслива і<br />
місто, яке я назавжди втратила.<br />
<br />Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-64194194871788711062016-05-09T01:17:00.000-07:002016-05-09T01:17:06.979-07:00Хочеться послати до дідька фейсбук і весь цей його флеш-моб з нагоди Дня матері.<br />
У мене немає мами.<br />
І мені все ще дуже..дуже.. дуже болить<br />
від її смерті.Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-52273509877103733632016-05-09T01:14:00.001-07:002016-05-09T01:14:20.294-07:00Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,<br /> але ти, дитино,<span class="text_exposed_show"><br /> покликана захищати своїми долоньками<br /> крихітну свічечку букви "Ї",<br /> а також,<br /> витягнувшись на пальчиках,<br /> оберігати місячний серпик<br /> букви "Є",<br /> що зрізаний з неба<br /> разом із ниточкою.<br /> Бо кажуть, дитино,<br /> що мова наша - солов'їна.<br /> Правильно кажуть.<br /> Але затям собі,<br /> що колись<br /> можуть настати і такі часи,<br /> коли нашої мови<br /> не буде пам'ятати<br /> навіть найменший соловейко.<br /> Тому не можна покладатися<br /> тільки на солов'їв,<br /> дитино.</span><br />
<div class="text_exposed_show">
(с) Іван Малкович</div>
Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-5205430003683668.post-50175966176317697662016-05-04T02:06:00.001-07:002016-05-04T02:07:11.054-07:00<div style="text-align: center;">
<b>В жизни, длиною в пол-вздоха, не планируй ничего, кроме любви.</b></div>
<div style="text-align: center;">
<b>Руми</b></div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgCxv7yUTsAbPXCQ2Hj5BgdEEHAgvVq_SOwr8c1glQgwcJ7j_HRVMoP1HkUANV6ni-h2cGOD2l2frsolSRK0XpznJ78oLPGSfO3VVeO_7KPuPaZ0LVkx17JZYjhdKdVpodba-Am0GUMEA/s1600/VBB2jM_lEaY.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgCxv7yUTsAbPXCQ2Hj5BgdEEHAgvVq_SOwr8c1glQgwcJ7j_HRVMoP1HkUANV6ni-h2cGOD2l2frsolSRK0XpznJ78oLPGSfO3VVeO_7KPuPaZ0LVkx17JZYjhdKdVpodba-Am0GUMEA/s400/VBB2jM_lEaY.jpg" width="287" /></a></div>
<br />Distelhttp://www.blogger.com/profile/12558519133275107478noreply@blogger.com0