Хорошая самооценка - это её полное отсутствие. Любая другая самооценка - плохая. И не важно, высокая она или низкая.
Выход в безоценочное восприятие и потоковое мышление начинается с самосозерцания, и наоборот. Оценочное мышление берёт своё начало из самооценки, входящей сразу в несколько комплексов, таких как "комплекс вины" "гиперответственность" "социальная рефлексия", или "комплекс маленького человека", и других. Короче говоря, именно на самооценке, и не важно какой, базируются все остальные психологические проблемы. Именно поэтому в современном мире существует культ самооценки, ибо управление и манипуляции массами и отдельными людьми производится через их психологические проблемы и комплексы.

(с) Михаил Фомин

КУРВА
Коли щодень проживаєш так, що волосся стає сторчма,
Погляд надвечір виблискує потойбічним неоновим жахом.
Хочеться випити. Але...
- Ти ж, курво - жінка! Тобі не пасує корчма!
Ні, як антидепресант, ні, як снодійне. Взагалі, не пасує, нахер!
Бо ти, курво - жінка! І поміж іншим: до сліз і до сентиментів - мати!
Ти даруєш життя і до нього ще - купу речей хороших і різних.
Ти повинна щодня, і над собою також, працювати і працювати
До сьомого поту, падіння з ніг і мозолів наскрізних
На руках, на душі, на серці. І на колінах - то від поклонів,
Котрі битимеш в церкві, як пор'ядна ґаздиня галицька.
Ти маєш носити хрестика, вишиванку і щиро вірити в забобони,
Щоб раптом чогось непобожного з тобою, курво, не сталося.
Ти маєш жити за приписами і чітко ходити по струночці,
На всі замки зачиняти двері і щільно змикати штори із темним підбоєм.
Бо ти, курво - жінка! І тобі не пасує, навіть, самій на вулиці,
Тобі, взагалі-то, самій пасує виключно наодинці з собою.
А взагалі-то: жінко, тобі не пасує геть нічого такого,
Що не входить в шаблони, не вміщається в рамки й догмати.
Все тому, що колись ти уклала угоду з Богом,
Згідно котрої маєш терпіти і долю хрестиком вишивати.
Радість - червоним, а решту життя - класично,
Але, не так, щоб моторошно, лише світло-чорними переливами.
Ти маєш , курво, бути, як приклад, і вірити оптимістично
У те, що прірва - то вхід до раю. І ще й бути від цього щасливою.
Ти маєш стриматись, витримати і ще все на собі тримати.
Ти мусиш втриматись, якщо навіть, летиш до урвища.
Відшукай соломинку! Ти ж до сліз і до сентиментів - мати.
Бо ти, таки, жінко, і курва ще!
*****
Щось так надто по-галицьки ритуальні не замовкають круки,
Крильми небо збивають над прірвою соматично-сонного міста.
Все буде добре, коханий! Тільки втримай мене за руку,
Коли соломинка не витримає і трісне...
(c) Любов Бурак

Тепла куртка на чорний шовк, черевики й шарф,
зранку, бачиш, туман зійшов – повисів і розтав.
Осінь гострить свої ножі, довгі, світлі, тонкі.
Де ти зараз, скажи, скажи, хто ти тепер такий.
На перехресті стоїть таксі, з вулиці голоси,
розляглися на сонці пси, тихі великі пси.
Пахне соком міських дерев, кволим швидким дощем,
осінь тягне за кожен нерв, витягне кожен ще.
Осінь тягне стебла ожин, протяги тягне в дім.
Пам’ять робить тебе живим, робить тебе слабким.
Всі, хто проріс у вогких полях, всі, хто тепер не тут
в цих осяйних нескінченних днях попри тебе пройдуть.
Все, що з тобою колись було, всі, що колись були,
будуть боліти, як бите скло, ніби зблиски з імли
будуть сіяти тобі вони – всіх їх побач, прийми.
Осінь викочує кавуни, випускає дими,
відпускає усі гріхи. І вигріваються,
бачиш, під куртками, як птахи, наші серця, серця.

Катерина Бабкіна, 2015