Сьогодні померла моя мама.
Це сталося рівно рік тому.
Я хотіла тут написати про те, якою вона була.
Але поки не можу.
Я не можу...

Що б ти не робив - ти робиш себе.

Друзі, ми більше не збираємо магнітики на холодильник.
Уся колекція пішла з молотка.
Залишилися найдорожчі.
Ними чомусь виявилися два магніти з Берліну, золота фішка з Лас-Вегасу, Куала-Лумпур і Алушта.
Зрештою, фортуна залишила найцікавіші, бо кожен з них символізує
місто, де я хотіла б жити,
місто, де я дуже прагну побувати,
місто, де я була дуже щаслива і
місто, яке я назавжди втратила.

Хочеться послати до дідька фейсбук і весь цей його флеш-моб з нагоди Дня матері.
У мене немає мами.
І мені все ще дуже..дуже.. дуже болить
від її смерті.

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви "Ї",
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви "Є",
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша - солов'їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов'їв,
дитино.

(с) Іван Малкович

В жизни, длиною в пол-вздоха, не планируй ничего, кроме любви.

Руми