Шукати в цьому блозі

субота, 20 лютого 2016 р.

Героям Небесної Сотні
Коли помираєш, слід завжди пам'ятати про
те, що, звісно, перемагає добро,
але це не одразу помітно;
що дерева срібні і ріки солодкі хоч десь та є,
і що тільки те, що ти віддав, назавжди твоє,
навіть якщо це — усе в тобі світло;
що любити не боляче і не страшно навіть тоді,
коли від любові тебе охоплює страх і біль,
що його і не побороти.
І у жодному разі не слід уявляти, як
будуть після тебе інші жити чи помирати, так
і не взнавши, хто ти.
Тож коли, очікувано чи ні, настає та мить
в місті, де очевидно забагато всього горить,
у країні, котра забагато від тебе хоче —
краще швидко перелічити імена дорогих і тих,
хто з любов'ю обережно йтиме тепер по шляхах твоїх,
і не закривати очі.
Вічна пам'ять — тонке проміння, що пливе через всі часи,
дорогоцінний дзвін у повітрі, голубі голоси,
відблиски золоті у чужих зіницях.
Коли помираєш — слід проспівати собі мерщій:
перетікає життя в життя як моря в дощі,
і тому воно не скінчиться.

2014 (Kateryna Babkina)

понеділок, 15 лютого 2016 р.


З мого вікна видно два будинки – один зелений, інший помаранчевий.
Зелений – це колір весни, а помаранчевий – просто веселий і трохи революційний.
А якщо правильно повернути голову – то видно дзвіницю Печерської Лаври.
Колись тут був завод, який робив гумові підошви для чоботів, в яких потім люди йшли на війну.
А тепер тут живемо ми і ще багато інших людей.
Немає нічого постійного. Все змінюється.
Так казав Будда і, здається, з ним не можна не погодитися.



четвер, 11 лютого 2016 р.

Сніги метуть. У вікнах біле мрево.
Антени ловлять клаптики новин.
На білий вальс запрошую дерева,
на білий вальс вітрів і хуртовин.
Хай буде сніг, і музика, і вечір.
Хай серце серцю сплачує борги.
О покладіть гілки мені на плечі,
з мого життя пострушуйте сніги!
Я вас люблю за те, що ви дерева.
Що ви прийшли до мене, що ви тут.
Зима стоїть, скляна і перкалева.
Метуть сніги. Сніги метуть, метуть…

© Ліна Костенко

неділя, 7 лютого 2016 р.

Освобождение от иллюзии забирает всё,что у тебя есть.
Цена истины – всё.
Всё, включая тебя самого.
Карл Ренц