Шукати в цьому блозі

понеділок, 19 грудня 2016 р.

Вона ніколи не ходить одна в кіно;
вона припасла паперу і трохи клею,
і от утеплила вчора собі вікно.
Усе, що з нею було, було так давно,
що ніби й було не з нею.
Її ніхто не чекає в святкову ніч.
Книжки і іграшки збилися пліч-о-пліч
і дивляться з осудом з шаф у її кімнаті –
вона удає, що не знає, у чому річ,
вона прибере, покурить і ляже спати.
Колись у неї був друг, а тепер нема.
На диво вчасно прийшла цьогоріч зима,
надворі сніг і у вікнах горять ялинки.
І серед того вона настільки сама -
хоч вий чи вилазь на стінку.
І от годинник усе показав й пробив.
За вікнами в небі районний салют як дешеві квіти.
Їй теж, може, хочеться різних казкових див,
вона б загадала собі, щоб він подзвонив,
але мережа і без неї всю ніч забита.
Тож вона лягає сама у ліжко для двох,
замкнувши двері, закривши усі фіранки,
сховавши себе від святкових чужих тривог.


І в тиху кімнату приходить змучений бог,
шукаючи місця перепочити до ранку.
І ті, що чекали дива, нервують – коли ж.
І жлобські салюти ще десь вибухають досі.
А бог сидить, невеличкий, як мудрий миш.
І думає бог: “Як добре, що ти мовчиш,
що спиш і нічьо не просиш”.

Катерина Бабкіна 2011

четвер, 3 листопада 2016 р.

Зі смертю мами всі мої життєві орієнтири пішли прахом.
Ось так і живу - бовтаюся в сансарі, як гівно в ополонці.
І поки жодного шансу на просвітлення...

вівторок, 18 жовтня 2016 р.

Хорошая самооценка - это её полное отсутствие. Любая другая самооценка - плохая. И не важно, высокая она или низкая.
Выход в безоценочное восприятие и потоковое мышление начинается с самосозерцания, и наоборот. Оценочное мышление берёт своё начало из самооценки, входящей сразу в несколько комплексов, таких как "комплекс вины" "гиперответственность" "социальная рефлексия", или "комплекс маленького человека", и других. Короче говоря, именно на самооценке, и не важно какой, базируются все остальные психологические проблемы. Именно поэтому в современном мире существует культ самооценки, ибо управление и манипуляции массами и отдельными людьми производится через их психологические проблемы и комплексы.
(с) Михаил Фомин

понеділок, 17 жовтня 2016 р.

КУРВА
Коли щодень проживаєш так, що волосся стає сторчма,
Погляд надвечір виблискує потойбічним неоновим жахом.
Хочеться випити. Але...
- Ти ж, курво - жінка! Тобі не пасує корчма!
Ні, як антидепресант, ні, як снодійне. Взагалі, не пасує, нахер!
Бо ти, курво - жінка! І поміж іншим: до сліз і до сентиментів - мати!
Ти даруєш життя і до нього ще - купу речей хороших і різних.
Ти повинна щодня, і над собою також, працювати і працювати
До сьомого поту, падіння з ніг і мозолів наскрізних
На руках, на душі, на серці. І на колінах - то від поклонів,
Котрі битимеш в церкві, як пор'ядна ґаздиня галицька.
Ти маєш носити хрестика, вишиванку і щиро вірити в забобони,
Щоб раптом чогось непобожного з тобою, курво, не сталося.
Ти маєш жити за приписами і чітко ходити по струночці,
На всі замки зачиняти двері і щільно змикати штори із темним підбоєм.
Бо ти, курво - жінка! І тобі не пасує, навіть, самій на вулиці,
Тобі, взагалі-то, самій пасує виключно наодинці з собою.
А взагалі-то: жінко, тобі не пасує геть нічого такого,
Що не входить в шаблони, не вміщається в рамки й догмати.
Все тому, що колись ти уклала угоду з Богом,
Згідно котрої маєш терпіти і долю хрестиком вишивати.
Радість - червоним, а решту життя - класично,
Але, не так, щоб моторошно, лише світло-чорними переливами.
Ти маєш , курво, бути, як приклад, і вірити оптимістично
У те, що прірва - то вхід до раю. І ще й бути від цього щасливою.
Ти маєш стриматись, витримати і ще все на собі тримати.
Ти мусиш втриматись, якщо навіть, летиш до урвища.
Відшукай соломинку! Ти ж до сліз і до сентиментів - мати.
Бо ти, таки, жінко, і курва ще!
*****
Щось так надто по-галицьки ритуальні не замовкають круки,
Крильми небо збивають над прірвою соматично-сонного міста.
Все буде добре, коханий! Тільки втримай мене за руку,
Коли соломинка не витримає і трісне...

(c) Любов Бурак

середа, 5 жовтня 2016 р.

Тепла куртка на чорний шовк, черевики й шарф,
зранку, бачиш, туман зійшов – повисів і розтав.
Осінь гострить свої ножі, довгі, світлі, тонкі.
Де ти зараз, скажи, скажи, хто ти тепер такий.
На перехресті стоїть таксі, з вулиці голоси,
розляглися на сонці пси, тихі великі пси.
Пахне соком міських дерев, кволим швидким дощем,
осінь тягне за кожен нерв, витягне кожен ще.
Осінь тягне стебла ожин, протяги тягне в дім.
Пам’ять робить тебе живим, робить тебе слабким.
Всі, хто проріс у вогких полях, всі, хто тепер не тут
в цих осяйних нескінченних днях попри тебе пройдуть.
Все, що з тобою колись було, всі, що колись були,
будуть боліти, як бите скло, ніби зблиски з імли
будуть сіяти тобі вони – всіх їх побач, прийми.
Осінь викочує кавуни, випускає дими,
відпускає усі гріхи. І вигріваються,
бачиш, під куртками, як птахи, наші серця, серця.
Катерина Бабкіна, 2015

четвер, 22 вересня 2016 р.

У каждого своя правда, которая зависит от кармы, обуславливающей его восприятие.
Калу Ринпоче

вівторок, 20 вересня 2016 р.

Холоднеча. Кохана, чи чуєш яка холоднеча?
"Смертний протяг", - сказала би Марта, а Марта знає сенс.
Не врятує ніщо - ні мовчання, ні зустріч, ні втеча, -
не врятує ніщо, бо у холод зникає все.

Хоч неначе й немає зими - ні заметів, ані заметілі.
Холоднеча суха, мов запущений туберкульоз.
Лиш на тілі відбитки одеж, що недавно безславно зотліли
в намаганні згоріти. Можливо згоріти всерйоз.

Проростає цибуля, і яблука в'януть потроху.
Розсипається в прах великодній вінок на стіні.
Допиваю вино, що бродило минулого року,
і жбурляю пляшки за вікно, в неіснуючий сніг.

Холодеча стерильна, і марно чекати предтечу.
Ще Різдво не прийшло і, напевно, уже не прийде.
Я ховаюсь в кімнатах, натягую шкури на плечі,
та сховатись від цього, кохана, не можна ніде.

Треба вбрати, кохана, ці шкури, поїджені міллю,
і виходити з дому, і переступати поріг,
і рушати на південь, у край, де ще є заметілі,
щоб упасти обличчям у білий, незайманий сніг. (с) Іздрик

вівторок, 30 серпня 2016 р.

Существование сводится к питанию, борьбе за территорию и размножению.

Разнообразие мира определяется тем, чем и как существа питаются, каким образом умножают себя и что является их территорией.

неділя, 21 серпня 2016 р.

літо довге. послухай, ми будемо жити вічно.
абрикосів буде дедалі більше, і дика м’ята
проростатиме крізь асфальт за містом, і чайки звичними
колами над лиманом щовечора будуть злітати.
літо безкінечне. поглянь лише на яблука і на груші,
не було стільки груш, говорять, з другої світової.
море уночі приносить скельця, рожеві мушлі,
ніби залишає привіти і натяки нам з тобою.
літо кругле, ніби горіх, не віддасть завчасно
таємниць своїх, - ніхто його не розколе.
що нам з того, що груші знову вродили чомусь так рясно,
ми ж з тобою – ні, не закінчимося ніколи.
літо всюди. ніхто насправді нічого не обирає.
все, що має – стається, все буде правильно, значить.
літо добре. ми будемо вічно жити, я точно знаю.
всі спасуться, мені сказали. усім пробачать.
(c) Катя Бабкіна

понеділок, 30 травня 2016 р.

Сьогодні померла моя мама.
Це сталося рівно рік тому.
Я хотіла тут написати про те, якою вона була.
Але поки не можу.
Я не можу...

четвер, 12 травня 2016 р.

Друзі, ми більше не збираємо магнітики на холодильник.
Уся колекція пішла з молотка.
Залишилися найдорожчі.
Ними чомусь виявилися два магніти з Берліну, золота фішка з Лас-Вегасу, Куала-Лумпур і Алушта.
Зрештою, фортуна залишила найцікавіші, бо кожен з них символізує
місто, де я хотіла б жити,
місто, де я дуже прагну побувати,
місто, де я була дуже щаслива і
місто, яке я назавжди втратила.

понеділок, 9 травня 2016 р.

Хочеться послати до дідька фейсбук і весь цей його флеш-моб з нагоди Дня матері.
У мене немає мами.
І мені все ще дуже..дуже.. дуже болить
від її смерті.
Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви "Ї",
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви "Є",
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша - солов'їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов'їв,
дитино.

(с) Іван Малкович

середа, 4 травня 2016 р.

субота, 23 квітня 2016 р.

If you can keep your head when all about you
Are losing theirs and blaming it on you,
If you can trust yourself when all men doubt you,
But make allowance for their doubting too;
If you can wait and not be tired by waiting,
Or being lied about, don't deal in lies,
Or being hated, don't give way to hating,
And yet don't look too good, nor talk too wise:

If you can dream -- and not make dreams your master;
If you can think -- and not make thoughts your aim;
If you can meet with Triumph and Disaster
And treat those two impostors just the same;
If you can bear to hear the truth you've spoken
Twisted by knaves to make a trap for fools,
Or watch the things you gave your life to, broken,
And stoop and build'em up with worn-out tools:

If you can make one heap of all your winnings
And risk it on one turn of pitch-and-toss,
And lose, and start again at your beginnings
And never breathe a word about your loss;
If you can force your heart and nerve and sinew
To serve your turn long after they are gone,
And so hold on when there is nothing in you
Except the Will which says to them: "Hold on!"

If you can talk with crowds and keep your virtue,
Or walk with Kings -- nor lose the common touch,
If neither foes nor loving friends can hurt you,
If all men count with you, but none too much;
If you can fill the unforgiving minute
With sixty seconds' worth of distance run,
Yours is the Earth and everything that's in it,
And -- which is more -- you'll be a Man, my son!
 
(c) Rudyard Kipling

вівторок, 12 квітня 2016 р.

- В чём смысл жизни, учитель?
- Какой замечательный вопрос. Неужели ты хочешь обменять его на ответ?

четвер, 7 квітня 2016 р.

Играют на улице дети, которые рады весне,
И мы существуем на свете, а кстати, могли бы и не.
Возносимся духом к высотам, над грустью своей восстаем,
И ходим в кино по субботам, и разные песни поем.

Забудем о мелкой обиде по чьей-то случайной вине:
Планета летит по орбите, а кстати, могла бы и не,
И ветры в окошко влетают, и хочется жить веселей,
И первые листья латают прорехи в ветвях тополей.

В подлунной, признаться по чести, любая удача в цене,
Но мы, тем не менее, вместе, а кстати, могли бы и не,
А вам, вероятно, известно не хуже, чем мне самому,
Что это совсем неуместно - бродить по Москве одному.

Конечно, любого хватало. Поныне нам снится во сне.
Как крепко нам с вами влетало, а кстати, могло бы и не,
Могли бы на нас не сердиться, могли бы и нас не сердить,
И попросту с нами водиться — щадить и не слишком вредить.

А все-таки - выпьем за вечер, томительный и голубой,
Который, по счастью, не вечен, поскольку настанет другой,
За первые майские грозы в сверкании капель и глаз,
За наши небывшие слезы! За зло, миновавшее нас!

За листья! За крик воробьиный! За круговращенье планет!
За этот вишневый, рябинный, каштанный, сиреневый цвет,
Прощания и возвращенья, холодную воду и хлеб,
За вечное коловращенье таинственных наших судеб!

Не стойте же, как истуканы! Утопим печали в вине,
Которое льется в стаканы, а кстати, могло бы и не.

Дмитрий Быков, 1991

понеділок, 4 квітня 2016 р.

Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені!
Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.
І раптом,— БожеІ — після того чаду
і тарапати, рівної нулю,—
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.

(c) Ліна Костенко

неділя, 3 квітня 2016 р.

Куда бы ты ни пошёл, что бы ты ни делал: вселенная огня, земли, воды, ветра и пустоты существует только здесь и сейчас, и ты должен жить всю свою жизнь, отдавая всю свою силу одному этому моменту, который одновременно вечная жизнь.
Кодо Саваки Роси


субота, 20 лютого 2016 р.

Героям Небесної Сотні
Коли помираєш, слід завжди пам'ятати про
те, що, звісно, перемагає добро,
але це не одразу помітно;
що дерева срібні і ріки солодкі хоч десь та є,
і що тільки те, що ти віддав, назавжди твоє,
навіть якщо це — усе в тобі світло;
що любити не боляче і не страшно навіть тоді,
коли від любові тебе охоплює страх і біль,
що його і не побороти.
І у жодному разі не слід уявляти, як
будуть після тебе інші жити чи помирати, так
і не взнавши, хто ти.
Тож коли, очікувано чи ні, настає та мить
в місті, де очевидно забагато всього горить,
у країні, котра забагато від тебе хоче —
краще швидко перелічити імена дорогих і тих,
хто з любов'ю обережно йтиме тепер по шляхах твоїх,
і не закривати очі.
Вічна пам'ять — тонке проміння, що пливе через всі часи,
дорогоцінний дзвін у повітрі, голубі голоси,
відблиски золоті у чужих зіницях.
Коли помираєш — слід проспівати собі мерщій:
перетікає життя в життя як моря в дощі,
і тому воно не скінчиться.

2014 (Kateryna Babkina)

понеділок, 15 лютого 2016 р.


З мого вікна видно два будинки – один зелений, інший помаранчевий.
Зелений – це колір весни, а помаранчевий – просто веселий і трохи революційний.
А якщо правильно повернути голову – то видно дзвіницю Печерської Лаври.
Колись тут був завод, який робив гумові підошви для чоботів, в яких потім люди йшли на війну.
А тепер тут живемо ми і ще багато інших людей.
Немає нічого постійного. Все змінюється.
Так казав Будда і, здається, з ним не можна не погодитися.



четвер, 11 лютого 2016 р.

Сніги метуть. У вікнах біле мрево.
Антени ловлять клаптики новин.
На білий вальс запрошую дерева,
на білий вальс вітрів і хуртовин.
Хай буде сніг, і музика, і вечір.
Хай серце серцю сплачує борги.
О покладіть гілки мені на плечі,
з мого життя пострушуйте сніги!
Я вас люблю за те, що ви дерева.
Що ви прийшли до мене, що ви тут.
Зима стоїть, скляна і перкалева.
Метуть сніги. Сніги метуть, метуть…

© Ліна Костенко

неділя, 7 лютого 2016 р.

Освобождение от иллюзии забирает всё,что у тебя есть.
Цена истины – всё.
Всё, включая тебя самого.
Карл Ренц

середа, 6 січня 2016 р.

Цього дня 78 років тому народився Василь Стус. Один із найактивніших представників руху шістдесятників
За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури Василь Стус зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.
Вічна слава Герою!
* * *
Цей біль — як алкоголь агоній,
як вимерзлий до хрусту жаль.
Передруковуйте прокльони
і переписуйте печаль.
Давно забуто, що є — жити,
I що є — світ, і що є — ти.
У власне тіло увійти
дано лише несамовитим.
А ти ще довго сатаній,
ще довго сатаній, допоки
помреш, відчувши власні кроки
на сивій голові своїй.
***