Шукати в цьому блозі

субота, 25 липня 2015 р.

герда молчит, не воет, не бьется в истерике не смолкая
герда приходит в бар и за стойкой высматривает спину кая
ничего не требуя
не умоляя
не прикасаясь к нему. совершенно не паникуя.
абсолютная аллилуя.

герда выглядит на семнадцать - это успех, в ее усталые двадцать три.
при ее-то образе жизни,при регулярном уровне алкголя в ее крови,
при количестве никотина внутри,
транквилизаторы,
операции,
гепарин.
снова бары, тотализаторы
и пари.

каю, кажется, двадцать пять, и он выглядит на удивление хорошо.
он говорит - криогенная медицина. хотя скорей всего - лоботомия.
электрошок.
одевается не по погоде: кеды, фиолетовый шарф и капюшон.
герда видит кая - и он ей чуть-чуть смешон,
этот шафр вязала ему она.
шарфик связан - и она ему не нужна.

заходя в свой любимый бар герда видит кая, но держится молодцом -
заказывает чай с лимоном, мятой и чабрецом.
выпивает, и по привычке пытается до бармена дотянуться,
чтобы виски со льдом,
в олдфэшн'е с толстым дном
ноги ватные и не слушаются
пальцы не гнутся

они делают вид, что друг друга не знают. или не замечают.
у нее зрачки от ненависти дичают -
она представляет, как он в эту снежную бабу ночами кончает.
еще один виски
еще один виски

и
чаю. (с)

середа, 8 липня 2015 р.

“Немає жодної людини, що була б сама по собі, як острів; кожна людина – це грудка землі, частка суходолу. Коли камінь змиває морем із узбережжя, малішає Європа, так само, як і тоді, коли вода поглинає цілу скелю, чи оселю твого друга, або твою власну: тому із смертю кожної людини малішаю і я, бо я єдиний з усім людством, і тому ніколи не питай, по кому подзвін – він по тобі.”

40 днів без Мами.

 

четвер, 2 липня 2015 р.

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
***
© Ліна Костенко.