Шукати в цьому блозі

четвер, 8 червня 2017 р.

... а буває, ідеш по світу,
і проходить повз тебе людина
так, неначе проносить квіти
і тобі віддає половину...

неділя, 21 травня 2017 р.

І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

Поміж заліза й гарячого листя,
поміж стін і пташиних криків,
поміж підземних русел, що переплелися,
поміж усіх своїх снів і фріків.

Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.

Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.

Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.

Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.

Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.
Лише про мене хай забуває в останню чергу.

Жадан

пʼятниця, 5 травня 2017 р.

Я радо йду у твій полон,
в зіниці звабливі і темні.
Із човників твоїх долонь
стікає сонця мед на мене.
І виростає маєво густе,
ростуть над нами дивні трави.
І пахеш ти, як синій степ,
омитий свіжими вітрами…
А потім понесеш в очах,
в зіницях
радість невгасиму,
що в травах
травень нас звінчав,
що дав нам сподівання сина.

Ігор Калинець

субота, 15 квітня 2017 р.

Однієї страсної п'ятниці відверто і нелукаво
Задумаєшся про те, що для когось і ти є Голгофою.
Зі всіма своїми мухами, тарганами і римським правом,
Зі всіма своїми химерами, халепами і вічним неспокоєм.
Душа бунтівна настільки, що, раптом, збереш дванадцять,
Скажеш: "Ходімо!" - й рушать, довірливі, наче діти.
І тільки один із них наважиться не озиратись,
Щодня варитиме тобі каву і даруватиме квіти.
І вмітиме відповісти на все, про що ти у собі й про себе,
І, коли зірвешся на крик - пробачення лиш попросить.
А ще після сну розправлятиме, зібгане з ночі, небо
І підбиватиме хмарки, що пахнуть твоїм волоссям.
Для нього твої пиріжки й борщі будуть завжди - як мамині.
І штора у храмі не трісне, коли їх зовсім не буде.
Бо він нізащо не зрівняє тебе із чужими жінками
І йому нецікаво, що скажуть про тебе якісь там люди.
Він ходитиме за тобою і ніколи не буде тінню,
Носитиме передачі у твою вселенську самотність.
І всю твою безгосподарність не охрестить і подумки лінню,
А всі твої виверти сприйматиме як невідворотність.
В нього може бути усе і не бути зовсім нічого,
Він будувати може висотки, або витесувати хрести.
Але він житиме мрією - бути для тебе Богом
Лише задля власної віри, що Богом є тільки ти.
І, як вірний адепт, такий - хоч в стіну горохом,
Він не впаде в спокусу й до іншої не попроситься.
Бо, згідно його особистої догми - ти сьогодні його Голгофа,
В суботу в тебе похмілля, а в неділю ти - мироносиця.
Він однаково тебе прийме: розімлілу, чи витомлену від праці,
Щасливу, нещасну, заможну, чи зовсім бідну.
І єдине, що його дратуватиме - це оті одинадцять,
Що ніяк не поділять порівну тридцять срібних

(c) Любов Бурак

неділя, 12 лютого 2017 р.

Навсегда расстаемся с тобой, дружок,
Нарисуй на бумаге простой кружок,
Это буду я: ничего внутри.
Посмотри на него, а потом сотри

четвер, 5 січня 2017 р.

Только для очень малого числа людей духовные учения становятся инструментом освобождения. Для подавляющего большинства они становятся наркотиком: человек сидит все в той же тюрьме и видит сны о том, что он освобождается или даже уже освободился.
С таким сном в тюрьме не нужно никакой другой охраны: никто не станет освобождаться, если думает, что уже свободен

понеділок, 19 грудня 2016 р.

Вона ніколи не ходить одна в кіно;
вона припасла паперу і трохи клею,
і от утеплила вчора собі вікно.
Усе, що з нею було, було так давно,
що ніби й було не з нею.
Її ніхто не чекає в святкову ніч.
Книжки і іграшки збилися пліч-о-пліч
і дивляться з осудом з шаф у її кімнаті –
вона удає, що не знає, у чому річ,
вона прибере, покурить і ляже спати.
Колись у неї був друг, а тепер нема.
На диво вчасно прийшла цьогоріч зима,
надворі сніг і у вікнах горять ялинки.
І серед того вона настільки сама -
хоч вий чи вилазь на стінку.
І от годинник усе показав й пробив.
За вікнами в небі районний салют як дешеві квіти.
Їй теж, може, хочеться різних казкових див,
вона б загадала собі, щоб він подзвонив,
але мережа і без неї всю ніч забита.
Тож вона лягає сама у ліжко для двох,
замкнувши двері, закривши усі фіранки,
сховавши себе від святкових чужих тривог.


І в тиху кімнату приходить змучений бог,
шукаючи місця перепочити до ранку.
І ті, що чекали дива, нервують – коли ж.
І жлобські салюти ще десь вибухають досі.
А бог сидить, невеличкий, як мудрий миш.
І думає бог: “Як добре, що ти мовчиш,
що спиш і нічьо не просиш”.

Катерина Бабкіна 2011